2024-11-12

Неслась машина з раненим бійцем, А на сидінні Смерть стара сиділа, Всміхалася єхидно так тихцем І щось незрозуміле бурмотіла... Водій кермо тримав, давив на газ... Колеса не торкалися дороги... - Тримайся, хлопче, чуєш, це наказ... По рації я викликав підмогу... - Ти її бачив? Ту .. стару .. в лахміттях... - Я бачив... Чай у бліндажі із нею пив... Там... на "нулі"... у тих страшних жахіттях... Про всю красу життя їй розповів... Стара зайорзала незручно на сидінні... І зазирнула в очі до бійця... - Я бачу... пульс у тебе не стабільний... І не надійсь на вправність водія... Не довезе... Хоч як би не старався... З тобою ми підпишемо контракт... Які б у тебе не були бажання... Та вже пора закінчити спектакль... І засміялась Смерть несамовито... Водій сильніше надавив педаль... Шептав хлопчині: - Синку... мусиш жити... Стара на плечі кинула вуаль... По рації кричав водій щосили: - Втрачаю... хлопці.. швидше... де ви є?! Гарячі сльози по щокам його котились, Поклав долоню на поранене плече... - Тримайся, хлопче, буде усе добре... Я довезу, ти житимеш, повір... Врятують твоє серденько хоробре... Медичні побратими бойові. Водій відчув холодний погляд Смерті... Здавило в грудях... стисло у плечах... - Виходиш тут... на цьому перехресті... Упевнено до неї прокричав. - Тобі немає місця поруч з нами... Тобі дитину в руки не віддам... Не треба гратися моїми почуттями... Тобі його життя не по зубам... Стара вдивлялась пильно в рвані рани... І шепотіла: - Мій... Він уже, мій... Та вмить злетіли всі її кайдани... Вступили медики з кістлявою у бій... Наклали турнікет... укол зробили... І крапельницю вміло увели .. Янголи добре знали своє діло... Від смерті побратима вберегли... На перехресті Смерть, звичайно, вийшла... Колюча, зла... зірвавсь її спектакль .. Хоча стара ще та була актриса... Та цього разу в ролі не вжилась... Продовжує бродити між окопів... І заглядає часто в бліндажі... У неї свій несамовитий шопінг... Там, на пекельнім "нульовому" рубежі... Юлія Мехедок ✍️✍️✍️

Ми вже інші... зовсім стали інші... Твердне серце від шрамів й рубців Найчастіше цінуємо тишу І легеньке дзюрчання дощів. Ми вже інші... на жаль... всі змінились Доля внесла важкий коректив І, можливо, десь трохи спізнились, Чи неправильний взяли курсив... Чи комусь ми таки завинили... Обирали широкі стежки Часом мало, так мало любили Те, що нам посилають згори. Аліна Войтенко

.. ❤️ Холодний рев ввірветься в наші сни, Коли збирався лютий в путь останню. Всі так чекали на прихід весни, Але війна убила сподівання... Згубила в наших душах ніжний щем, Посіяла гірке насіння страху. Ракети з неба падають дощем, Над згарищем кружляють білі птахи. Летять печаллю звістки із війни, Ховають матері дітей убитих... Ще скільки б втіхи принесли сини, Їм би цвісти, кохати, просто жити! Дітей зростити, виплекати сад, Втішатись співом горлиць на світанку, Якщо би лютий і безбожний кат Не йшов "звільняти" наш народ на танках. Звільняти від спокійного життя, Від миру, щастя, радості й кохання... І плачуть перепілки у житах, І чорний дим затьмарює світання... А ворог йде, немов страшна чума, Кладе рядком кривавії покоси. В журбі минає ще одна зима, Вплітає срібло в материні коси...