Ти чула, Україно, скоро вересень? Вже вдруге серед лютого буття. А він, той лютий, навіть і не сердиться, Бо й сам втомився від сирен виття. А можна, Україно, ми зустрінемо Дітей у школах, бо пусті стоять? Ми ж їм нічим дитинства не замінимо, Їм треба жити, нам же – їх навчать. А хочеш, Україно, ми одягнемо Святкові з квітами осінніми вінки, А в коси стрічки шовкові затягнемо, І знов задзеленчать шкільні дзвінки?! Не знаю, Україно, де тих сил набрать, Щоб жити далі, попри біль і страх! Вінка тернового в тобі шипи стирчать, То як же нам ходити у вінках?! Я знаю, Україно, ти відродишся, І будуть вересні спокійні, без тривог, На інше ти ніколи не погодишся, Ми так в це віримо, що з нами вірить й Бог! © Ірина Москаленко 28.08.2023

Сьогодні знову плакало Дніпро,

Упав будинок, де життя жило.

Його ракета навпіл розсікла,

Хтось святкував, коли біда прийшла.

Там люди жити, дихати хотіли,

Але, яке до того оркам діло?

Їм все одно, чи будні, чи свята,

Вбивати нас - єдина їх мета.